Високі Татри. Фоторозповідь від третьої особи. Частина 1
Вступ
Якось Юрка все дістало і вирішив він перевірити чи справді трекінг у Словацьких Татрах такий класний як про нього пишуть. То ж взявши тиждень відпустки, наплічник і фотоапарат, п'ятничного вечора дня 16 жовтня року 2015, Юрко осідлав японського вороного і вирушив на Грушів.Крізь чергу на митниці, стражів гранічних, непроглядну зливу і нічний морок дістався Юрко до славного міста Тарнова, де став на ночівлю. А славне те місто тим, що в ньому потрібно звернути з траси і кермувати в напрямку іншого уже словацького міста Попраді, що розкинулось у підніжжя словацьких Високих Татрів.
GPS Garmin завів Юрка на стару притрушену жовтневим листям однополосну дорогу з роз'їздами для зустрічного транспорту, якою Юрко перетнув кордон Республіки Польща з Словацькою Республікою. Безлюдність і відчуженість дороги наче натякала на те що чекало Юрка у горах.
Базою Юрко обрав Stary Smokovec - одне з селищ у самого самого підніжжя гір. Затарившись провіантом, картами та інформацією про околиці Юрко готувався зустріти перший день свого трекінгу. Оригінально трек планувався такий:
День 1: Chata pri Zelenom plese
День 2: Zamkovského Chata
День 3: Zbojnícka chata
День 4: Chata pri Popradskom plese
День 5: Сходження на Rysy
День 1
Щоб вийти не трек Юркові треба було дістатись до Tatranska Lomnica Biela Voda про яку не знають гугл карти і знайти її можна лише в розкладі автобусів.
Зі всім самим необхідним, що умістилось у 75 літровий рюкзак (ну не було меншого) Юрко близько 8:00 був на зупинці. Втім виявилось, що розбирати помітки в розкладі треба було уважніше, а не довіряти дядечку з туристичної інформації. Автобусу о восьмій не було і довелось чекати наступного ще близько двох годин. Час Юрко коротав зі своїм новим рудим другом.
Початок треку був лісистим і нагадував Юркові українські Карпати, але якісь особливо гарні і містичні.
Людей на треку було не надто багато, хоч це і був вихідний день.
Жовтий мабуть з горіхом |
...поміж фантастичних кольорів татранської осені.
Через декілька годин Юрко дістався до Chata pri Zelenom plese, де збирався заночувати.
Хату охороняв дуже серйозний барбос. Юркові важко давалось тримати себе в руках, щоб не затіскати того кудлання.
Вже з мінімальним рюкзаком Юрко почав підійматись на Бараній Штит. З висоти відкривався чарівний вид на Зелене плесо та хату при ньому.
Втім за годину підйому стало зрозуміло, що підніматись на вершину особливого сенсу немає - хмари не збирались розходитись і повернутись за світла видавалось мало реальним. То ж Юрко розвернув оглоблі назад до хати.
Так як сходження накрилось хмарами, а ноги ще не находились вдосталь, то понесли вони Юрка до водоспаду, що гуркотів з протилежного до хати боку озера.
Особливістю соло мандрівок є те, що немає когось, хто б зробив хороше фото на фоні чогось цікаового. То ж довелось Юркові робити таке от епохальне селфі.
Два фото бекстейджу з мобілки:
Декілька слів про хати. В хатах є кімнати на 4-6 людей. Там можна замовити їжу і напої. Є електрика від генератора, що гудить у сарайчику десь поряд. Ночівля коштує 15-20 євро з людини. Є свіжа постіль та одіяло з подушкою, то ж спальник чи навіть полотняний мішок будуть зайвими.
У хаті Юрка чекала фантастично смачна вечеря, яку втім важко було доїсти за один підхід. В кінці жовтня, та ще й у не надто хорошу погоду людей не багато, то ж усіх туристів розселили по різних кімнатах і Юрко ночував сам у великій чотиримісній кімнаті.
Далі буде...
Високі Татри. Фоторозповідь від третьої особи. Частина 1
Reviewed by ychemerys
on
12:02 AM
Rating:
Маю підозру, що той барбос - одна з найщасливіших істот на планеті.
ReplyDeleteА чому б ні? У нього є мета і дзен навколо.
Delete